Лірика

На жнива вночі летіли ворони
У спекотну ніч – за питвом –
З очей та ран тих нескорених,
Хто спочив під чорним крилом

Кров’ю піниться море штормове
Буря трощить твердиню небосхилу
Пісня чорних вод у темряві пливе,
За нею – воїни в тіні вітрил.

В ніч на схід йдуть звірі Вотана
Ікла й пазурі в липкій крові
Будуть Големи в землю втоптані,
А за ними і їхні господарі!

На світанок ідуть Вождя Лицарі
Прапорів золото в краплях крові…
Крізь Ночі Браму входять у світ Воїни-Царі
І між нами несуть стяги свої

З просторів сивих і карпатських лісів
Вітром – вільні пісні давніх мрій!
Хто століття тому в лютих війнах спочив –
Вставайте тепер з нами в бій!

З руїн, королями заснованих,
Замки, зотлілі століттями в прах
Сміливців, Богом Війн коронованих,
Голоси – клятва в наших вустах!

Біля прибою азовського берега
У гуркотінні копит восьми
У штормі демонів – ночі істерика…
Чуєш мене? Так прийди та візьми!

Про загибель співає знов кров-ріка,
Змиє азії гній лютий шквал.
З окопів азовського берега
Встане Нації Ідеал!

Грім гримить над душами самотністю,
Над землею, чиї встали сині…
У шумі хвиль – готських духів пророцтва,
У співі шторму – злий поклик війни!