У 2009 році, коли лідер гурту Олексій вже третій рік перебував у в’язниці, вийшов другий повноформатний альбом M8L8TH – “Непохитна віра”. The album has been created since 2005 (that is, even before the arrest of the leader and the problems of the group as a whole in October 2006), and in many respects carried exactly the mood that the group lived for these years, in the distant time of large-scale street racial violence, which Naturally, it did not pass by Tver either.
The album was released at the iconic Stellar Winter, then re-released in Germany as well.
Фрагменти рецензій, розміщені нижче, досить повно описують враження слухачів від альбому, який став знаковим в історії гурту:
“I think after such a powerful debut album it was hard not to lose face and give out a worthy sequel. M8L8TH did it. However, M8L8TH changed noticeably. Inverted crosses and an abundance of black disappeared from the cover. And for good reason! Instead of singing about how everything became bad with “them” (remember “Scum” from the debut album), M8L8TH began to sing about how everything was fine without “them” and, according to themselves, will be in a bright future.”
…
“Приголомшливу за своєю величчю пісню “Мій рідний край” можна віднести до гімнів NSBM, до пантеону яких вже увійшли “В кронах столітніх дубів” від TEMNOZOR, або “Чорний ворон” від NOKTURNAL MORTUM. Саме такі пісні змушують згадати про своє коріння, вдихнути на повні груди повітря рідного краю і пишатися своїм походженням. Навіть якби весь альбом складався суцільно з гівняних треків, але серед них була б “Мій рідний край”, це вже був би успіх. Втім, всі вісім пісень вдалі, альбом ніде не провисає, весь час тримаючись на силі.
П’ять років мовчання були того варті, люди, які скуштували мед поезії, ховаючись за назвою M8L8TH, спустили на воду корабель із запасів натхнення, що несе смерть усім ворогам і силу духу всім іншим. Завдяки своїм двом альбомам M8L8TH зарекомендували себе як мішень для новонароджених гуртів. Great release!”
…
“Despite all the difficulties, M8L8TH continue to function and even release albums. What difficulties? A few years ago, the leader of the group, Alexei (who is also the vocalist and author of all the lyrics), was arrested – he is accused of killing three people and one attempt. Accusations, frankly, “, serious. Неприємно думати, до чого це може призвести. Багато команд, зіткнувшись з такими проблемами, швидко розпадаються, але не в цьому випадку. Судячи з усього, Олексій з оптимізмом дивиться в майбутнє і ховати свої проекти (а M8L8TH – це його головна ідея, але не єдина) не збирається. Зовсім навпаки.
Неважко здогадатися, що M8L8TH довелося шукати заміну вокалістці, щоб випустити повноцінний альбом. На допомогу артистам прийшов Олександр, учасник дружнього проекту Нежеголь: він виконав чистий вокал у двох композиціях. Основний вокал – це вже не той істеричний скрімінг, яким продуктивно засипали мозок слухача на дебютному альбомі, скоріше, звичайний блек-метал скрімінг, але дуже майстерний, щирий і здатний послужити хорошим прикладом для наслідування багатьом “суміжним” колективам. Змінилося і звучання в цілому – воно набуло об’єму і багатства. Крім того, музика M8L8TH була значно збагачена фольклорними мотивами. Тиск, агресія і меланхолійні моменти нікуди не поділися, але до них додалися бадьорі номери (апогей веселощів, мабуть, – “Грім з неба”, принаймні, перша половина композиції). Так, його важко назвати чистим чорним. Більше схоже на язичництво з деякими вкрапленнями блек-металу.
З усього сказаного легко зробити висновок, що “Непохитна Віра” зроблено зовсім інакше, ніж перший повноформатний альбом. Саме тут шанувальники NSBM (і дебютного альбому) можуть відвернутися від цієї платівки, і даремно: змінивши стиль, музиканти залишилися вірними собі, в тому числі і в сенсі духу. Як завжди, за M8L8TH стоять сильні тексти, впізнавана техніка виконання, незрівнянний драйв і глибока атмосфера. Кращі треки, на мій погляд: вступна хвацька “Відьомський туман”, безсумнівний шедевр “Мій рідний край” і фінальна напівакустична “Ворон до ворона…”. (яка особливо запам’яталася – такі сильні ліричні речі рідко виходять з-під пера блек-гуртів). Щодо недоліків, то я знайшов два недоліки. Перший – у треку “Буковий ліс”: він дуже довгий і передбачуваний. Другий – невдалий кавер на “Black Spell of Destruction” Burzum, який, на мою думку, тут абсолютно недоречний. Невиразний вереск не викликає жодних емоцій, а атмосфера темряви і безнадії безповоротно втрачена. Так, оригінал залишається неперевершеним …
“Непохитна Віра” – яскравий і багатогранний реліз, який не набридає ні через тиждень, ні через місяць. Звичайно, він не здатен викликати такий фурор, як “Чорним крилом”, але йому цілком під силу успішно залишатися в плеєрі довгі роки. Залишається побажати музикантам удачі і з нетерпінням чекати нового альбому”.
Лірика
Ведьминский туман
Ведьминский туман, под одеждой Тьмы
Смерти ритуал, вновь встают Сыны.
Сумерки Вождей, Золотой Зарей
Из глубин морей леденящий вой.
Одинокий Волк в колыбели Льда,
Светом что зовут, сжирает без следа.
Из Чертогов Славы Черный Легион
В мир ворвется в ваш, Наш неся Закон.
В шкурном рабстве быть, тварью умереть,
В бездне могил гнить, бояться и не сметь.
Дух свой растерять, кровь не сохранить,
Коль не можешь встать – не достоин жить!
Я весть из ледяной бездны,
Вашему горлу длани возмездья,
Нашего торжества песни,
Ужас и боль в душе иноверца,
Сердца овечьего дрожь,
Вены рвет нож, кровавою песней,
Честью честнейших, битвы росой,
Штормом отмщенья, пронзительной вестью.
В ком Кровь Королей, Скальдов и Борцов,
Расовою памятью в венах Предков зов.
Прежнего Господства гордые Сыны
Расы превосходство вернут в огне Войны!
Ведьминский туман, Оборотней вой,
В Сумерках Вождей, Золотой Зарей
Веры Солнца Знак стал чернее Тьмы,
Свет Его лучей чувствуем лишь мы!
Над могилой великана
Над Могилой Великана ветер Прошлому вторит
Песню испивает рьяно Сердце, что в груди болит.
Под Полярною Звездою – от Зари и до Конца
Сумерек, что под водою в стенах Льдяного Дворца.
И в курганах, сопках древних, и в могилах без имен,
И в заброшенных деревнях – всюду слышу я их стон –
Тысяч ртов безумным криком, воплем из последних сил
К тем Наследникам, кто Предков почерпает яд могил.
Медвяной Росой умыться, и напиться допьяна
Брагой с пеною кровавой, Вырваться из Нави сна,
Отыскать Наследье Славы, что оставлено в веках,
Ирминсула Величавым, Знаком сквозь лета и прах!
Кто отмечен черной формой, взглядом, устремленным вдаль.
И во Тьме, поднятой штормом, серебрённой словно сталь,
Из глубин Гипербореи Бога Вихря гневный взгляд,
И сердец, замерзших в бездне, неоконченный обряд.
Над Могилой Великана, похороненном во Льду,
Сквозь затор людского стада, сердцем – устремлен к нему!
Дня Великого Дыханья Тайну не открою вам,
Посетив Исток Познаний, обращусь в него я сам!
Буковый лес
Шепот ветра в безмолвии ночи песню мне напоет тайнами рун.
В них услышу я слова правды, справедливости,
мести и смерти, что развеяли тот обман.
Слова, что для нас были светом, а для них – Ночь и Туман.
Смерти презренных мираж
В памяти жженой земли.
Дым, что поил небеса
Триумфом чистой крови.
Жить недостойных прах
Уносили в бездну ветра.
Грязь вырывая из раны земли
Люди Солнца сжигали дотла.
Там, где был буковый лес,
Смерти вершился обряд.
Местью поились своды небес,
Этого мира закат.
Нашего царства рассвет
Сквозь дым неостывших печей.
Там, где был буковый лес,
В памяти Солнца Людей.
Великое Знамя встает
Мистикой в сердце сполна.
Где кровью нальется глаз синева
Будет моя Война!
Чистых Небес Хрусталь
Даст Избранным жить и творить,
Вечности символом стать,
В Сердце Вселенной остыть.
Громом из небес
Болью началось
В памяти моей,
В крови моих вен
Прошлого испей.
Падая назад,
В безвестности времен,
Слепотой в глазах,
Стаями ворон.
Ветер унесет
Моих предков стон,
Пеплом одарив
Рубленых икон.
В углях твоих стен,
Местью стал моей
Мой огонь, взамен
Всех твоих речей.
Вот и началось,
Песней талых вод
Гнев мой запоет
Злобой исход.
Гнать христову вонь
Громом из небес,
Вихрем злых ветров,
Ворожбою рез.
Править сей землей,
Свой закон вершить
Сильною рукой,
Волей Славных быть.
Родный мой край
Родный мой край начинается там,
Где просторы теряются в свете луны,
Где дыханием зимы лес отдался снегам,
С горизонтом сольются морозные сны.
Дали вольные где шепчут мне свой ответ,
Где никак не могу отыскать я покой,
Рукой, вскинутой вверх, где встречаю рассвет,
Солнце лишь увидав, засыпаю с зарей.
Волчьи стаи где рыщут средь черных лесов,
Шкуры серые где замелькают во тьме,
Где к земле припадет стон голодных клыков,
Где их жуткие песни несутся к луне.
В наковальню груди Молот Сердца где бьет,
Когда в Русском лесу я один остаюсь,
Когда песню свою моя Русь мне поет,
А я песней Войны за нее отпоюсь!
С упоением дышу я Родной стороной,
Звоном листьев весной и журчанием рек,
Грозовыми дождями, осенней землей,
Русской чистой душой, что белее, чем снег.
Песни птиц на заре, печаль тихих озер,
Царство темных лесов и бездонную высь,
Никогда не забыть, как украл у нас вор,
Чтоб забыли навек, зачем мы родились.
Землю-Родину, Матерь заветную Русь
Сохранить в первозданной своей чистоте,
В глубине синих глаз (Им на верность клянусь!)
В белой коже и в светлых волос красоте!
Свою Родину вижу я в лицах родных,
В сильной Воле и в чистых порывах души,
В гордой смерти всех тех, кто не предал своих,
В боли тех, кто продолжил бороться и жить.
В Вере тех, кто навечно остался в строю,
Кто, сжав зубы, упал в окровавленный снег,
Кто не дрогнул в последнем смертельном бою,
Кто боролся и стал выше, чем человек.
Белой Расы оплот в наших венах бурлит,
Царство Ариев в Духе, что жаждет войны,
Моя Родина в Солнце, что щедро горит
И в сиянии звезд, где останемся мы.
Под водою застыла в полупризрачном сне,
В ледяной усыпальнице в бездне миров,
В нашей крови сокрыта, как мудрость извне,
Что наполнит наш разум дыханьем веков.
В склепе звезд затаилась тенями Отцов,
Что нас гневом питают все сильней и сильней.
И я верю – в огне погребальных костров
Моя Родина встретит своих Сыновей.
В наших сердцах
Скорей Пробужденье набравшего Силы!
Копью занесенному – меткость броска!
Волку растущему – стены могилы
Льдяной разорвутся в Бездны тисках!
Тайну познавшему – Вечность Бессмертия,
Радость отмщения, Гордость Творца,
Духа Господство, Триумфа Мгновения
Символом Веры в наших Сердцах!
Вволю испившему Воды Мимира –
Вольною памятью взмыть в небеса,
Сердцу свободному – властвовать миром,
Кровью налиться безумным глазам!
Ранами рваными Волчьего пира,
Ядом змеиным на теле Борца…
Девять шагов до Погибели Мира,
Рунами Солнца в наших сердцах!
И всё же будет так
И все же будет так,
И в талых снегах отразится раскат
Свирепых небес мерцающим снам,
Что разорвали наш мир пополам.
Гневом печали в лесах возвестить,
Кровавой рукой в небесах поделить
Смогли, но Русское племя вам не убить,
И все же будет так…
Где же в бессмертьи заснули сыны
Когда-то Великой Арийской страны?
Беспамятством вам опьянили глаза,
Землю сгубили, выжгли сердца.
Не знал, но ты был врага рабом,
Ты умирал и не ведал, за что.
Он проливал твою кровь, а потом
Сказал твоим детям: “Все было не зря!”
Ты убивал своей братской рукой,
Родимая Кровь лилась на тебя.
В жестокой сече столкнулись Герои.
Проснись! Ты почти умерла, Земля…
И все же будет так…
Пускай заснули на Западе Боги,
Пускай не в слезах поражение нашли,
Но вновь меч подымут на Европы Востоке!
И Дикая Власть сверкнет блеском клинков,
И, оскверненный, падет храм его.
Фениксом боли Предсмертных Слов…
И все же будет так!
Ворон к ворону…
Ворон к ворону летит в ночь опять
Ледяных цепей клети в клочья рвать!
Вновь и вновь искать воплощения,
Сквозь змеиный сон лик отмщения.
Догорает боль в первом инее…
Ночью-осенью, мглою синею,
Рокотом живых струн и Раны Змей
Пьют вопросами Навьи сны мои!
Нашего Пути из Крови Богов,
Прорицанием к бытию веков,
Ясность обретает к Нави зримый мост,
Пламень в полный рост сквозь мерцанья звезд!
Мед Братанья в Чаше круговой…
Ночи Дочери, знак Руси родной –
Руны на клинках, рокот речи бурной –
Клятвы вранами в свод Небес лазурных.
Как войти в зарю птицей вольною?
Вороном Войны на земли краю…
Молотом Грозы раздробить рассвет
На осколки Звезд, миллионы лет.
Из груди моей сквозь железо лат,
Листья во лесах, что в ветру дрожат,
Вторят чувствам и голосам Природы,
Чаяньям Свободы из глубин Народа.
Груду вражьих тел над могилою
Набросать своей. Краю милому,
Посвятить себя, длани обратить
В брани за народ к Сварге, возвестить.
Правду отчую – Душам родственным,
Славу Вотчины, теми созданной
Из легенд кто в нас смотрит осенью
Сквозь замерзший свод Звездной Россыпью!